Знаки, видряпані на скелі в Серабіт-ель-Хадім — місці видобутку бірюзи на Синаї, де стояв храм єгипетської богині Хатхор, — це одні з найдавніших відомих зразків алфавітного письма. Фліндерс Пітрі зафіксував їх у 1905 році, а в 1916-му Алан Гардінер у Journal of Egyptian Archaeology доводив, що вони передають семітську мову: близько двох десятків знаків, кожен із яких запозичений з єгипетського малюнка, але позначає один-єдиний звук.
Прийом, що перетворив малюнки на літери, називається акрофонією: знак бере перший звук назви того, що зображує. Голова бика — це ʾalp «бик», тож вона записує приголосний, з якого це слово починається; план будинку — bayt «дім», тож він записує b. Поверніть голову бика — і вийде наша A; а дім, через грецьку бету, став нашою B. Фінікійські, єврейські та грецькі назви літер — алеф, бет, гімель; альфа, бета, гамма — досі зберігають ханаанейські слова «бик», «дім» і «метальна палиця», хоча малюнків уже давно ніхто не малює.
Хто і коли це винайшов, досі невідомо. 2006 року Орлі Ґолдвассер висунула думку, що неписьменні ханаанейські робітники на синайських копальнях, оточені ієрогліфами, яких не могли прочитати, взяли жменьку малюнків і приписали їм семітські звуки, винайшовши алфавіт близько XIX століття до н. е. Того ж року Ґордон Гамільтон опублікував книжку The Origins of the West Semitic Alphabet in Egyptian Scripts, звівши кожну ранню літеру до ієрогліфічного чи ієратичного зразка й віднісши цей винахід до кінця XII — початку XIII династії.
Датування підкріпила ще одна знахідка. У 1990-ті роки Джон і Дебора Дарнелл зафіксували два короткі алфавітні написи у Ваді-ель-Холь — долині на пустельній дорозі на північний захід від Фів; про них оголосили 1999 року й опублікували 2005-го. Огляд пустельних доріг Фіваїди датує їх часом правління Аменемхета III, приблизно 1830–1786 роками до н. е. Отже, алфавітне письмо існувало в самому Єгипті вже на початку другого тисячоліття.
Від цих видряпаних знаків тягнеться одна-єдина лінія. Ханаанейські літери стали фінікійським абджадом — 22 приголосні знаки, голосні на письмі не позначалися, — який торговці рознесли по всьому Середземномор’ю.
Близько VIII століття до н. е. його запозичили носії грецької мови й внесли одну вирішальну зміну: фінікійські літери для приголосних, яких у грецькій не було, — ʾaleph, he, ʿayin — виявилися зайвими, тож їх перетворили на голосні, давши альфу, епсилон, омікрон. Цей перероблений алфавіт став латиницею та кирилицею. Інша гілка пішла на схід: арамейське письмо, канцелярське письмо Перської імперії, — предок єврейського, сирійського й арабського письма, а арабське набуло своєї форми через набатейський курсив.
Ланцюг дотягується й до Індії, але ця ланка — найхисткіша. Britannica вважає арамейське письмо ймовірним прототипом брахмі, предка більшості писемностей Південної та Південно-Східної Азії; у дослідженні 2023 року Каран Дамодарам Піллаї доводить, що ніхто так і не показав чіткого походження брахмі літера за літерою і що це письмо може бути гібридом, який спирається водночас на арамейське, фінікійське та грецьке письмо. Так чи інакше, й індійська лінія через арамейське та фінікійське письмо сягає тих самих двох десятків видряпаних знаків; сперечаються лише про те, чи взяла їх брахмі з одного письма-прабатька, чи одразу з кількох.
| Фінікійська | Назва (значення) | Грецька | Латинська |
|---|---|---|---|
| 𐤀 | ʾalp (віл) | Α | A |
| 𐤁 | bayt (дім) | Β | B |
| 𐤂 | gimel (метальна палиця) | Γ | C, G |
| 𐤄 | he (значення непевне) | Ε | E |
| 𐤏 | ʿayin (око) | Ο | O |