У повіті Цзянъюн на півдні Хунані, уздовж річок Сяо та Юнмін, жінки писали письмом, якого не читали чоловіки довкола них. Вони називали його нюйшу — «жіноче письмо». Ним записували сяннань тухуа, місцевий китайський діалект цього округу, набором приблизно з 600–700 знаків, кожен із яких позначав склад. Близько 130 фонетичних значень покривають усю мову, а один знак нюйшу в середньому вживається приблизно для десяти однаково звучних слів.
Близько половини знаків — це перероблені китайські ієрогліфи. Приблизно в сотні з них квадратну рамку китайського ієрогліфа скошено в ромб, інколи дзеркально відображений, а риски зведено до чотирьох основних видів — крапок, горизонталей, похилих ліній та дуг. Тонкі, ниткоподібні риски вважалися ознакою гарного почерку. На відміну від логографічного китайського письма, яким жінки користуватися не могли, нюйшу фонетичне: воно записує звучання діалекту, а не значення. Його наносили пензлем або вишивали на віялах, хустинках і полотняних книжечках, записуючи вертикальними стовпчиками.
Дівчата вчилися йому одна від одної, а не в школі — формальна освіта була для них закрита. «Дівчата з горішнього поверху» переймали його, разом вишиваючи й співаючи, і несли його жіночі зв’язки: названі сестри (цзебай) та лаотун — парні названі подруги, поєднані на все життя. Найвідомішим його застосуванням було саньчжаошу, «послання третього дня» — оправлена в тканину книжечка, яку вручали нареченій на третій день після весілля; у ній були пісні розради від її матері та названих сестер, а більшу частину залишали порожньою, щоб вона могла вписати туди власні жалі.
Майже нічого з написаного до XX століття не збереглося. За звичаєм, написане жінкою на нюйшу спалювали або ховали разом із нею, щоб вона могла читати це на тому світі; решту знищив вологий клімат. Перша чітка згадка ззовні сягає лише 1931 року, а більшість наявних рукописів написано у 1980-ті роки. Під час Культурної революції (1966–1976) письмо вважали чимось окультним і придушували, а тексти знищували.
Знову про нюйшу заговорили у 1980-ті. Чжоу Шоуї, працівник культурного центру повіту Цзянъюн, вивчив це письмо у 1950-ті роки й уклав словник його знаків. 1982 року науковець Уханьського університету Гун Чжебін привернув до нюйшу увагу науки; скептики сумнівалися, що писемність, якою користувалися лише жінки одного повіту, може бути справжньою, і його докази не здобували широкого визнання в Пекіні аж до 1985 року. 2002 року на острові Пувей у Цзянъюні відкрився музей, а 2006 року Китай вніс нюйшу до переліку національної нематеріальної культурної спадщини. Ян Хуаньї, яку вважають останньою жінкою, що вивчила це письмо за старим звичаєм, померла 20 вересня 2004 року у віці 98 років.
У червні 2017 року Юнікод 10.0 виділив нюйшу власний блок, закодувавши 396 знаків; знак повтору нюйшу додали окремо, до блоку Ideographic Symbols and Punctuation (ідеографічні символи та пунктуація). Жінок, які зросли з цим письмом, уже немає, а рукописів, що дійшли до науковців, небагато, тож стандартизований набір, якого тепер навчають призначених «передавачів» і який закріплено в Юнікоді, — реконструкція за невеликим пізнім корпусом. Наскільки точно вона відповідає тому, що насправді писали названі сестри, ми вже не дізнаємося: відповідь забрали із собою спалені книжечки.
| Нюйшу | Читання (номери тонів) | Китайський ієрогліф | значення китайського ієрогліфа |
|---|---|---|---|
| 𛅰 | i5 | 一 | один |
| 𛅸 | cya35 | 水 | вода |
| 𛆀 | thu35 | 土 | земля |
| 𛆔 | fu44 | 夫 | чоловік (у шлюбі) |
| 𛆕 | fu35 | 火 | вогонь |
| 𛈎 | teng42 | 田 | поле |
| 𛆧 | iong42 | 王 | король |