У Кушкеї — «пташиному селі» — в провінції Ґіресун на чорноморському узбережжі Туреччини люди ведуть розмови свистом. Місцева назва — kuş dili, «пташина мова»: свистовий регістр повсякденної турецької, яким користуються в крутих понтійських долинах, де сусід на протилежному схилі перебуває в межах чутності, але за годину ходьби. Свистовий поклик лине куди далі, ніж крик, — на кілька кілометрів за придатного рельєфу.
Це не код і не усталений набір сигнальних вигуків. Kuş dili відтворює всю лексику й граматику турецької: будь-яке речення, яке людина здатна вимовити, вона в принципі може просвистіти. Стискати доводиться дуже сильно. У турецькій вісім голосних і двадцять один приголосний, тоді як свист пропонує лише висоту тону, гучність і характер руху цієї висоти. В акустичному дослідженні Жульєна Меєра 2007 року голосні відображаються на сталі частоти свисту, а приголосні — на модуляції: підйоми, спади та короткі переривання тону в міру руху язика й щелепи. Багатий спектр голосу стискається до однієї вузької смуги частот свисту, і в нетональній мові на кшталт турецької висота цього свисту йде за тембром кожної голосної — за формантними ознаками, за якими голосні розрізняються в мовленні.
Найближча аналогія — сільбо ґомеро, свистова іспанська острова Ла-Ґомера, хоча й вона не точна. Обидві беруть нетональну розмовну мову й перекладають її голосні та приголосні на тональні жести — лексичного тону, який можна було б скопіювати, тут немає, тож свист кодує натомість тембр. Їхня офіційна доля різна. ЮНЕСКО внесла сільбо до свого Репрезентативного списку у 2009 році, і на Ла-Ґомері це обов’язковий шкільний предмет. Свистову турецьку 2017 року внесли (елемент № 00658) до Списку нематеріальної культурної спадщини, що потребує термінової охорони, тобто до переліку традицій під загрозою.
І загроза цілком реальна. У Кушкеї з 1997 року проводять щорічний фестиваль свисту, де учасники просвистують вказівки перед журі, а місцевий район з 2014 року почав викладати kuş dili в початковій школі. Але, за оцінками, сьогодні свистунів близько 10 000 — менше, ніж тоді, коли традиція була поширена в провінціях Трабзон, Різе, Орду, Артвін і Байбурт. ЮНЕСКО називає мобільні телефони однією з головних загроз: вони усувають привід учити свист — так само, як на Ла-Ґомері від 1950-х років це зробили еміграція, дороги й телефон.
До того ж два свисти дали нейронауці начебто протилежні результати. У 2005 році група Мануеля Каррейраса повідомила в Nature, що навчені silbadores обробляють сільбо в тих самих мовних зонах лівої півкулі, що й усну іспанську. У 2015 році Онур Ґюнтюркюн, Моніка Ґюнтюркюн і Констанце Хан протестували 31 мешканця Кушкею за допомогою дихотичного прослуховування — різні склади (pa, ba, ta, da, ka, ga) одночасно подавали в обидва вуха. Для усного турецького слухачі називали склад із правого вуха приблизно вдвічі частіше, ніж із лівого (у середньому 63,9 проти 29,9 розпізнавань), — ознака домінування лівої півкулі. Коли ті самі склади просвистували, ця перевага зникала: обидві півкулі робили майже однаковий внесок.
Ґюнтюркюн пояснює це так: свист переносить інформацію мови у висоту тону й мелодію, якими опікується права півкуля, тож мозок розподіляє навантаження. Чому свистовий турецький і сільбо вказують у різні боки, поки не з’ясовано: у дослідженнях використовували різні методи — дихотичні склади проти фМРТ під час розуміння — і різні завдання, а група 2015 року планувала дослідження з ЕЕГ, щоб докладніше вивчити процеси в мозку. Поки що село свистунів показало одне: яка половина мозку візьметься до роботи, залежить не лише від змісту сигналу, а й від його фізичної форми.
| Група | Голосні | Висота свисту |
|---|---|---|
| 1 | i | найвищий (тримається нижче 4 кГц) |
| 2 | ı ü | високий; ı у середньому трохи вище за ü |
| 3 | e ö u | середній; три голосні значною мірою перекриваються |
| 4 | a o | найнижчий (o тримається вище 1 кГц) |