Єврейське ім’я Yōḥānān (יוֹחָנָן) поєднує Yô-, коротку форму імені Бога, з дієсловом ḥānan «бути милостивим»; у єврейській Біблії є й довша форма Yəhôḥānān (Єгоханан). На мапі запис для імені Іоанн заповнює 32 з 43 клітинок, і майже кожна форма походить від одного з двох євангельських написань: грецького Iōánnēs (Ἰωάννης) і латинського Iohannes.
Грецька втрачає ḥ
У грецькій не було фарингального ḥ, тож в Iōánnēs його немає, а ім’я дістало чоловіче закінчення -ēs, щоб відмінюватися як грецький іменник. Латинське Iohannes пише h між голосними. Новогрецька зберігає старе написання, Ιωάννης, але вимовляє Ioánnis /i.oˈa.nis/, бо ē перейшло в i; у побуті вживають форму Янніс, як у Янніса Адетокумбо. Грузинське Ioane і румунське Ioan лишаються близькими до церковної форми; у Румунії побутова форма — Ion, як у письменника Іона Крянге.
Одна латинська літера: три романські звуки
Латинське I перед голосним було приголосним /j/. На більшій частині романомовного простору він затвердів до /dʒ/: латинське iocus «жарт» дало італійське gioco, французьке jeu та іспанське juego. Італійська зберегла /dʒ/ і пише його як gi-: Giovanni /dʒoˈvanni/, де v заповнює проміжок між o та a. Старофранцузьке Jehan теж починалося з /dʒ/; у XIII столітті французька спростила /dʒ/ до /ʒ/, звідси Jean /ʒɑ̃/. Португальська має той самий /ʒ/, а кінцеве -an перетворила на носовий дифтонг: João /ʒwɐ̃w/. У староіспанській j у Juan також вимовлялося як /ʒ/, але в XVI — на початку XVII століття іспанська оглушила його до /ʃ/, а потім змістила назад, до велярного /x/, тож Juan тепер звучить /xwan/. Іспанці принесли ім’я на Філіппіни, де філіппінське Juan /hwan/ — збірний образ простої людини, «Juan dela Cruz».
John і Seán: нормандський імпорт
Англійська взяла ім’я з нормандської французької. Сталося це ще до того, як французька втратила проривний елемент у /dʒ/, тому John /dʒɒn/ зберігає давніший французький приголосний, як і joy та judge; h у написанні походить від латинського Johannes. Англонормани, які з 1169 року прибували до Ірландії, принесли з собою Jehan. Ірландська не мала /dʒ/ чи /ʒ/ на початку слова й уживала замість них палатальне, так зване тонке s, /ʃ/: давніше Seaghán, нині Seán /ʃaːn/. У книжці Irish Names and Surnames (1923) Патрік Вулф називає його «одним із найпоширеніших імен серед ранніх англо-нормандських поселенців» і наводить як варіант Eoin — давнішої ірландської форми, запозиченої з латини.
Де латинське j лишилося j
Мовці німецької, скандинавських, нідерландської, західнослов’янських, угорської та фінської мов читали латинське J як /j/, тож приголосний так і не змінився, а форми різняться тим, скільки від слова залишилося. У німецькій — Johannes /joˈhanəs/, скорочене до Johann (Йоганн Себастьян Бах), а без першого складу — до Hans. У шведській і норвезькій — Johan, у фінській — Juhani, в угорській — János, що зберігає латинське -s. Нідерландська, польська й чеська скоротили його до одного складу, Jan: Ян Стен, Ян Гус, Ян III Собеський. Місіонерські форми у віддаленіших краях ідуть тим самим шляхом: індонезійське Yohanes, корейське 요한 Yohan і в’єтнамське католицьке Gioan, що пишеться з Gi- і вимовляється з /z/ у Ханої та з /j/ на півдні.
Іван: грецька лінія
Слов’яни, охрещені з Константинополя, отримали ім’я з грецької через церковнослов’янську, де воно писалося Иоаннъ (Ioannŭ). У живому мовленні воно стало Ivan: o між i та a перейшло у v, тоді як італійське Giovanni зберегло o й додало v після нього. Це видно в російському Иван /ɪˈvan/ та українському Іван /iˈʋɑn/. У хорватській теж Ivan, хоча Хорватія католицька, а католицькі Польща й Чехія, що лежать північніше, кажуть Jan. Межа між двома формами не зовсім збігається з межею між церквами.
Форми, що зберігають гортанний
Низка форм на схід від Греції зберігає середній приголосний, який грецька втратила. Арабомовні християни, серед них копти Єгипту (арабська клітинка мапи), кажуть Yūḥannā (يوحنا), з ḥ, як і сирійське Yuḥanan. Амхарське ዮሐንስ Yoḥannis, ім’я імператора Йоганниса IV, пишеться літерою геез ሐ ḥa. Вірменське Hovhannes має h посередині, а його початкове H походить від класичного написання Յովհաննէս, де літера յ на початку слова вимовляється як h. Сучасний іврит вимовляє первісне יוֹחָנָן як Yoḥanan /joχaˈnan/.
Ях’я
Коран називає Івана Хрестителя Yaḥyā (يحيى) п’ять разів (3:39, 6:85, 19:7, 19:12, 21:90), а в 19:7 сказано, що це ім’я нікому не давали до нього. Як Yaḥyā пов’язане з Yōḥānān, досі сперечаються. Мусульманська традиція тлумачить його як арабську дієслівну форму «він живе», від кореня ḥ-y-y. Деякі західні науковці натомість припускали, що воно постало з хибного прочитання форми на кшталт Yuḥannā, записаної без крапок. Надгробний напис з аль-Ули на північному заході Аравії, датований 201 роком місцевої ери (306/307 р. н. е.), встановив такий собі Yḥyʾ, син Симона, для свого батька Симона; його наведено в дослідженні Роберта Гойланда 2011 року про єврейські написи Хіджазу. Отже, ім’я вживали в єврейській родині за три століття до Корану. На мапі в перській клітинці — Yahyā (یحیی). В Індонезії християнська форма — Yohanes, а мусульманська — Yahya.