Зниклий перший склад
На мапі в грецькій клітинці стоїть Αλέξανδρος Aléxandros. У семи клітинках на схід — те саме ім’я, але без першого складу: арабське إسكندر Iskandar, перське اسکندر Eskandar, турецьке İskender, سکندر (Sikandar) в урду і सिकंदर Sikandar у гінді, малайське й індонезійське Iskandar.
Обидві мови, через які історія Олександра прийшла на Близький Схід, цей склад зберегли. Сирійська легенда про Олександра, написана близько 630 року, називає його Aleksandrōs. У зороастрійській літературі середньоперською, у Книзі Арда Віраза, він — gizistag Aleksandar ī Hrōmāyīg, «проклятий Олександр, римлянин». Книга розповідає, що він убив правителя Ірану, сплюндрував його столицю й спалив Авесту. Склад загубився в арабській, де Al- звучить так само, як означений артикль al-. Мовці розклали ім’я на al- + eksandar і відкинули артикль, як його можна відкинути від будь-якого іменника. Далі сталися ще дві зміни. Грецьке ks (ξ) перетворилося на sk, а оскільки арабське слово не починається з двох приголосних, перед рештою з’явився голосний: Iskandar. Тим самим шляхом пішла й назва міста. Александрія арабською — al-Iskandariyya: артикль повернувся на місце, але цього разу як справжній артикль.
Ескандар і Сікандар
Перська взяла арабську форму й наштовхнулася на ту саму проблему з іншого боку, бо теж уникає sk- на початку слова. Вона розв’язала її двома способами. Eskandar зберігає голосний попереду. Sekandar, або Sikandar у класичній і південноазійській вимові, ставить голосний між приголосними. У Шахнаме Фірдоусі (завершена близько 1010 року) Ескандар — син перського царя Дараба й доньки Філіппа Македонського, тож завойовник Ірану наполовину іранець. Наприкінці XII століття Нізамі присвятив йому цілу поему — Іскандер-наме.
Урду й гінді отримали Sikandar із перської, мови Делійських султанатів і двору Великих Моголів. Султан Сікандар Лоді правив Делі з 1489 по 1517 рік. Секундерабад, місто-близнюк Гайдарабада, названо на честь нізама Сікандара Джаха (правив у 1803–1829).
Дворогий
У 18-й сурі Корану (аяти 83–101) ідеться про Зу-ль-Карнайна, «того, що має два роги». Він доходить туди, де заходить сонце, і туди, де воно сходить, і зводить залізну загорожу від Гога й Магога. Ім’я Олександра в тексті не трапляється жодного разу. Теодор Нельдеке 1890 року і Кевін ван Бладел 2008-го зіставили цей уривок із сирійською легендою про Олександра, де Олександр здійснює ту саму подорож і будує браму проти тих самих народів. Ван Бладел доводить, що коранічні аяти переказують цю легенду, яка ширилася в останні роки життя Мухаммада. Одне із запропонованих пояснень рогів — образ самого Олександра. Після того як 332 року до н. е. він здобув Єгипет, його зображували з баранячими рогами бога Амона, і цей образ є на монетах, які карбував його наступник Лісімах.
Більшість класичних коментаторів визнавали, що Зу-ль-Карнайн — це Олександр, але не всі. Ібн Касір вважав, що коранічний персонаж — давніший цар, до того ж віруючий, а Олександр Македонський, багатобожник, — інша людина. Деякі ранні перекази називали замість нього хим’яритського царя Ємену. У XIX–XX століттях Саїд Ахмад-хан і Абуль Калам Азад доводили, що це Кір Великий. Зв’язок з Олександром — справа тлумачення: сам текст його не встановлює.
У малайському світі грецьке ім’я та коранічний титул злилися. Малайські родоводи (Sejarah Melayu, найдавніша редакція датована 1612 роком) виводять царів Малакки від Raja Iskandar Zulkarnain, «царя Олександра Дворогого». Hikayat Iskandar Zulkarnain переказує його життя, імовірно за арабським романом. Королівські роди й далі давали це ім’я: султан Іскандар Муда правив Аче з 1607 по 1636 рік. На мапі і в малайській, і в індонезійській клітинці стоїть Iskandar.
Шандор: з іншого кінця
Угорська обрізала ім’я з іншого боку. У Magyar utónévkönyv Ладо і Біро (2005) Sándor описано як угорський варіант скороченої форми імені Олександр. У ньому збереглася частина -sander — той самий шматок імені, який мапа наводить як здрібнілі форми в нідерландській (Sander) і грузинській (Sandro). В угорському правописі s позначає /ʃ/, тому ім’я вимовляється [ˈʃaːndor] і починається зі звука, як українське ш. Це ім’я носив поет Шандор Петефі (1823–1849), а в побуті його здрібніла форма — Sanyi.