Ніхто не знає, що означало Antonius. Так звався римський рід, можливо, етруського походження, тож ім’я може походити з мови, яка лишила мало слідів. Найславетніший його носій — полководець Марк Антоній, чий кінець поруч із Клеопатрою вивів на сцену Шекспір.
До християн язичницьке родове ім’я прийшло через двох святих. Антонія Великого, пустельника з Єгипту, називають батьком усіх ченців. Антоній Падуанський у XIII столітті закріпив ім’я в Середньовіччі.
Римський рід
Більшість мов узяли латинську форму майже без змін: іспанське та італійське Antonio, португальське António, польське Antoni, грецьке Αντώνιος (Antónios). Інші відтяли кінець: німецьке, шведське, румунське й російське Anton, із наголосом там, де зручно кожній мові. Французьке Antoine /ɑ̃ˈtwan/ сплавило -onius у новий голосний, чеська подовжила ім’я до Antonín, а угорська пішла власним шляхом з Antal, де l несподіване.
Літера h від квітки
Англійська тут вибивається з ряду. Століттями в імені не було h. Потім його пов’язали з грецьким anthos, «квітка», коренем слів chrysanthemum та anthology. Зв’язок був хибний, але в XVI столітті він додав h до англійського написання. Порівняйте з римлянином Mark Antony, якому літери не дісталося.
Мапа показує, до чого це написання призводить сьогодні. У британській клітинці стоїть /ˈæntəni/ із простим t, а в американській /ˈænθəni/ з th англійського thin. Дві клітинки різняться якраз тим звуком, за який відповідає зайва літера.
Тоні
У короткої форми такого клопоту немає. Tony перестрибує перший склад, а з ним і питання про th, і прославилося самостійно: серед носіїв Тоні Беннетт і Тоні Гоук. У хорватській та сама коротка форма, Toni, стоїть поруч з Ante й повним Antun.
Поза Європою ім’я носять християни. Араби-християни кажуть Anṭūn (أنطون), корейські католики Antonio, в’єтнамські католики Antôn, тож шанувальники святого Антонія досі носять римське родове ім’я, чий зміст утрачено.
Клітинка — це запис однієї мови чи діалекту на карті.