Ім’я хлібороба і культ воїна
Грецьке Geṓrgios (Γεώργιος) утворене від geōrgós «хлібороб», а те — від gē «земля» та ergon «праця». Від того самого слова дістала назву поема Вергілія про хліборобство — «Георгіки» (29 р. до н. е.). Поширилося ім’я завдяки одній людині — воїнові, мучеництво якого переказ розміщує в Лідді (Діосполі, нині Лод в Ізраїлі) або поблизу неї і традиційно датує 303 роком, часами Діоклетіана. Змій з’явився в історії пізніше. Найдавніша відома версія цієї історії міститься в грузинському джерелі XI століття. До латинської Європи вона потрапила в XII столітті, а «Золота легенда» Якова Ворагінського (близько 1260 року) закріпила її для західних читачів.
Три імені в російській
У російській це ім’я має три форми, і всі три вжиткові. Народне давньосхіднослов’янське Gjurgi (Гюрги) перетворилося на Юрий Yuri. Інша народна форма, Yegory (Егорий), втратила початкове G- і скоротилася до Егор Yegor. Церква зберегла грецький вигляд — Георгий Georgy. Етимологічний словник російської мови Макса Фасмера зводить усі три до Geōrgios. Сьогодні це окремі імена з власними зменшувальними формами, тож у російській клітинці на мапі стоїть Юрий / Георгий, а поряд із Юрієм Гагаріним названо Георгія Жукова — двох людей, названих на честь одного святого. Так само й в українській: побутове Юрій (Yurii) і книжне Георгій (Heorhii).
Юрій було княжим ім’ям у Київській Русі. Ярослав Мудрий у хрещенні звався Юрієм, і близько 1030 року, за «Повістю минулих літ», він заклав фортецю на місці теперішнього Тарту в Естонії й назвав її Юр’євом. Російська імперія повернула місту цю назву 1893 року. Москва вперше згадується в літописах під 1147 роком — як місце, де князь Юрій Долгорукий приймав союзника.
Народний календар знав обидві форми імені. Весняне свято 23 квітня (за юліанським календарем) звалося Yegory Veshny — «Весняний Єгорій». Осіннє свято 26 листопада було Юр’їм днем, і Судебник 1497 року зробив тиждень до і тиждень після нього єдиним часом у році, коли селянин міг перейти від одного землевласника до іншого. Від 1580-х років укази про «заповідні літа» призупиняли це право, і пам’ять про його втрату збереглася в російському прислів’ї Вот тебе, бабушка, и Юрьев день, «Ось тобі, бабусю, і Юр’їв день», — так кажуть про порушену обіцянку.
Захід і північ
Латинське Georgius дало французьке Georges, іспанське й португальське Jorge, італійське Giorgio і німецьке Georg, а поряд із ним нижньонімецьке Jürgen. Старочеське Juří стало Jiří — так звали короля XV століття Їржі з Подебрад, — а старопольська запозичила його з чеської у формі Jirzy або Jurzy, звідки Jerzy. Далі на схід і південь — угорське György, хорватське Juraj і румунське Gheorghe. На півночі шведська має Göran та Örjan, а фінське Yrjö в середньовічних документах записане як Yrjä та Yrjänä. У нідерландській — Joris. В Англії святий був покровителем від XIV століття, але саме ім’я лишалося рідкісним, доки 1714 року на трон не зійшов уродженець Німеччини Георг I. Відтоді його носили ще п’ятеро британських королів.
Грузія, Вірменія, Ефіопія та арабський світ
Грузинське Giorgi (გიორგი), згідно з приміткою на мапі, — найпоширеніше ім’я в Грузії. Проте назва країни походить не від святого. Самі грузини називають свою країну Sakartvelo. Європейське Georgia, найімовірніше, походить від перської назви грузинів gurğ, з якою західні хрестоносці й прочани познайомилися в Леванті в XI–XII століттях; з того самого джерела й російське Gruziya. Жак де Вітрі в XIII столітті пояснював цю назву відданістю грузинів святому Георгію, а інші пов’язували її з грецьким geōrgós. Обидва пояснення — пізніші спроби осмислити запозичене слово.
У вірменській — Gevorg, у західновірменській — Kevork. Амхарське Giyorgis (ጊዮርጊስ) — ім’я святого покровителя Ефіопії та висіченої в скелі хрестоподібної церкви Бете-Гіоргіс у Лалібелі. Арабомовні християни називають святого Mār Jirjis (جرجس), а також уживають Jūrj, запозичене з французької чи англійської.