У липні 1799 року французькі солдати, що відбудовували форт поблизу Рашида (Розетти) в дельті Нілу, знайшли уламок плити з гранодіориту. Офіцер, який керував роботами, П’єр-Франсуа Бушар, помітив, що на ній три блоки тексту. Камінь важить близько 760 кг і має 112 см заввишки. На ньому записано один указ, ухвалений собором жерців у Мемфісі 196 року до н. е. на честь юного царя Птолемея V, і записано тричі: угорі 14 збережених рядків ієрогліфами, посередині 32 рядки демотикою (скорописом повсякденних документів), унизу 54 рядки грецькою. Коли 1801 року французька армія в Єгипті капітулювала, камінь перейшов до Британії, і від 1802 року він зберігається в Британському музеї.
Грецький текст прочитали одразу, тож учені знали, про що йдеться у двох інших, але не знали, як це там записано. Сильвестр де Сасі та шведський дипломат Юган Давид Окерблад спершу взялися за демотику. 1802 року Окерблад виокремив у ній грецькі особові імена й опублікував демотичну абетку з 29 літер, понад половину з яких визначено правильно.
Часткове прочитання Томаса Юнга
Англійський лікар Томас Юнг узявся за камінь 1814 року. У його великій статті «Єгипет», опублікованій без підпису 1819 року в додатку до Encyclopaedia Britannica, близько 80 ієрогліфічних знаків зіставлено з демотичними й показано, що демотика походить від ієрогліфів. Він також припустив, що овальні рамки, які називають картушами, містять царські імена. У картуші Птолемея він правильно визначив p, t, m та i, а s — наполовину правильно (прочитав його як os); лева він прочитав як ole, а ще один знак вважав зайвим. В імені цариці Береніки він правильно визначив лише n. Юнг вважав, що звукове письмо було прийомом, залишеним для таких чужоземних імен, а власне єгипетські слова записували символами.
| Знак | Номер за Гардінером | Юнг (1819) | Звукове значення |
|---|---|---|---|
| 𓊪 | Q3 | p | p |
| 𓏏 | X1 | t | t |
| 𓍯 | V4 | зайвий | wꜣ (o) |
| 𓃭 | E23 | lo / ole | rw (l) |
| 𓐝 | Aa15 | ma / m | m |
| 𓇋𓇋 | M17 M17 | i | i / y |
| 𓋴 | S29 | osh / os | s |
Шампольйон і коптська мова
Жан-Франсуа Шампольйон, народжений 1790 року у Фіжаку, підійшов до задачі через коптську мову. Коптська — остання стадія єгипетської мови; від перших століть нашої ери її записували грецькою абеткою з додаванням шести чи семи літер, узятих із демотики (ϣ, ϥ, ϧ, ϩ, ϫ, ϭ, ϯ), і вона досі є богослужбовою мовою Коптської церкви. Він почав вивчати її з книжок ще школярем у Греноблі, а в Парижі вчився також у коптського священника Юханни Шифтічі при церкві Сен-Рок. Коптська дала йому те, чого не міг дати камінь: звучання єгипетських слів разом із голосними.
1822 року він додав до картуша Птолемея картуш Клеопатри з обеліска з Філе, і спільні знаки для p, l та o підтвердили одне одного. 27 вересня 1822 року він зачитав свою Lettre à M. Dacier в Академії написів і красного письменства (Académie des Inscriptions et Belles-Lettres) у Парижі; серед слухачів був Юнг. Повна назва праці обмежує її твердження абеткою фонетичних ієрогліфів, що вживалися для «титулів, імен і прізвиськ грецьких і римських володарів».
Далі за Юнга Шампольйон пішов на іменах власне єгипетських фараонів. В одному картуші, скопійованому в Абу-Сімбелі, Шампольйон прочитав диск як сонце, коптською rē. Наступний знак він пов’язав із коптським mise «народжувати», бо той стояв там, де грецький текст Розетського указу говорить про день народження царя, а останнім був знак s, уже відомий з імені Птолемея: Ra-mes-s, Рамсес. Так само ібіс, птах бога Тота, дав ім’я Тутмос. Звукові знаки записували єгипетське ім’я з часів до грецького панування.
| Знаки | Читання | Підказка |
|---|---|---|
| 𓇳 | rꜥ | коптська ⲣⲏ rē «сонце» |
| 𓄟 | ms | коптська ⲙⲓⲥⲉ mise «народжувати» |
| 𓋴 | s | уже відомий з імені Птолемея |
| 𓇳𓄟𓋴𓋴 | Ra-mes-s | Рамсес |
| 𓅝𓄟𓋴 | Thoth-mes | Тутмос (ібіс — птах Тота) |
Зображення, які є й звуками
У праці Précis du système hiéroglyphique 1824 року він виклав усю систему, назвавши її «une écriture tout-à-la-fois figurative, symbolique et phonétique» — письмом водночас образотворчим, символічним і фонетичним. Одне слово могло поєднувати знаки, що передають приголосні, знаки, що позначають цілі слова, і невимовні знаки, що вказують на смисловий клас. Мапа показує цей принцип на одному знаку: 𓂋, рот, — це слово rꜣ «рот» (коптською ro), і те саме зображення є літерою r у слові rn «ім’я», коптською ran. Голосних не писали, тому єгиптологи досі вимовляють цю мову умовно, а коптська залишається головним свідченням про її голосні.
Історія про те, що Розетський камінь сам-один відімкнув ієрогліфи, оминає більшість свідчень. Його ієрогліфічний блок пошкоджений найбільше з трьох і містить лише одне царське ім’я — Птолемея. Вирішальні прочитання дали картуші з Філе та Абу-Сімбела і мова, якої на камені взагалі немає. До того ж Шампольйон надто покладався на коптську: їх розділяють тисячоліття, і в деяких його транскрипціях пізні коптські форми перенесено на значно давнішу єгипетську.