Найдавніший надійно датований рунічний напис — одне слово, harja, вирізане на кістяному гребені з болота Вімосе на острові Фюн у Данії близько 160 року н. е. У 2023 році Музей історії культури Університету Осло представив йому суперника — камінь зі Свінгеруда. Його розкопали 2021 року в похованні з кремацією у Свінгеруді (Голе, Рінгеріке, Норвегія), а радіовуглецевий аналіз обпалених кісток і деревного вугілля довкола дав дату між 1 і 250 роками н. е. Розбірливі руни читаються як idiberug, і що це означає, досі ніхто не з’ясував. За цими знахідками стоїть абетка, відома як старший футарк: як і англійське слово alphabet, її названо за першими літерами — ᚠ f, ᚢ u, ᚦ þ, ᚨ a, ᚱ r, ᚲ k. Вона мала 24 руни й використовувалася приблизно з II по VIII століття. Більшість рунологів виводять її з однієї з абеток Північної Італії, хоча щодо точного зразка досі тривають суперечки.
Повний ряд зберігся, бо його вирізали як перелік. На камені з Кюльвера — вапняковій плиті, знайденій 1903 року на цвинтарі в Кюльвері (парафія Стонга, Готланд) і датованій приблизно 400 роком, — викарбувано всі 24 руни по порядку. Плита лежала лицем донизу як віко могили, тож футарк був звернений до померлого. Після ряду йдуть знак у формі дерева та паліндром sueus, значення якого також невідоме. Золоті брактеати VI століття, як-от брактеат із Вадстени у Швеції, подають ряд, поділений на три групи по вісім рун, — пізніша ісландська традиція називає такі групи ættir.
| Руни | Транслітерація |
|---|---|
| ᚠᚢᚦᚨᚱᚲᚷᚹ | f u þ a r k g w |
| ᚺᚾᛁᛃᛈᛇᛉᛊ | h n i j p ï z s |
| ᛏᛒᛖᛗᛚᛜᛞᛟ | t b e m l ŋ d o |
Шістнадцять рун на півночі
Приблизно між 650 і 800 роками скандинави скоротили ряд до 16 знаків, і наприкінці VIII століття скорочення було завершене. А звуків у давньоскандинавській мові тим часом ставало більше. Умлаут породив нові голосні y, ø, æ та ǫ, проте молодший футарк мав лише чотири руни для голосних. Одна руна ᚢ тепер позначала u, o, ø, y та w; ᚴ передавала k, g і ng; ᛏ — t і d; ᛒ — b і p. Довготу голосних не позначали взагалі. Ряд існував у двох формах: довгогілкові руни в Данії та короткогілкові — у Швеції й Норвегії.
Камені з Єллінга в Ютландії, разом внесені до Списку світової спадщини ЮНЕСКО 1994 року, показують, що з цього виходило на практиці. На меншому камені король Горм Старий вшановує пам’ять своєї дружини Тюри, а його власне ім’я написано kurmʀ kunukʀ замість Gormr konungr: k замість g, u замість o. На більшому камені, який зазвичай датують приблизно 965 роком, його син пише haraltr kunukʀ замість Haraldr konungr і tanmaurk замість назви Данії, з t на місці обох d. Текст завершується словами про Гаральда, «який здобув собі всю Данію та Норвегію і зробив данів християнами» (ok dani gerði kristna, записано як auk tani karþi kristno).
| Руни | Транслітерація | Давньоскандинавська |
|---|---|---|
| ᚴᚢᚱᛘᛦ ᚴᚢᚾᚢᚴᛦ | kurmʀ kunukʀ | Gormr konungr «король Горм» |
| ᚼᛅᚱᛅᛚᛏᚱ ᚴᚢᚾᚢᚴᛦ | haraltr kunukʀ | Haraldr konungr «король Гаральд» |
| ᛏᛅᚾᛘᛅᚢᚱᚴ | tanmaurk | Данія |
| Руни | Транслітерація |
|---|---|
| ᚠᚢᚦᚬᚱᚴ | f u þ ą r k |
| ᚼᚾᛁᛅᛋ | h n i a s |
| ᛏᛒᛘᛚᛦ | t b m l ʀ |
Англійці пішли протилежним шляхом
У Фризії та Англії ряд, навпаки, розрісся. У давньоанглійській і давньофризькій старий звук a розпався на окремі голосні, і разом із ним єдина руна a розділилася на ᚪ āc, ᚫ æsc та ᚩ ōs. Четвертою літерою стала ᚩ o — тому англійський ряд називають футорком. Спочатку в ньому було 26 рун, згодом їхня кількість усталилася на 28, а до IX століття зросла до 33. Найвідоміші його написи належать до VIII століття: скринька Френкса з рунічною загадкою та Рутвельський хрест у Дамфрісширі. Латинські літери, які місіонери приносили від кінця VI століття, витіснили його, і до XI століття руни в Англії стали рідкістю.
Списки покупок у Бергені
Скандинави писали рунами й після хрещення. Середньовічні писарі повернули втрачені розрізнення за допомогою крапок: ᚴ із крапкою позначала g, ᛏ із крапкою — d, ᛁ із крапкою — e. Після того як у липні 1955 року пожежа знищила майже половину пристані Брюгген у Бергені, археологи знайшли близько 670 рунічних написів, здебільшого на соснових паличках, багато з яких датуються XII–XIV століттями. На B001 написано Eysteinn á mik — «Ейстейнові я належу», це бирка власника. B017: Ást min, kyss mik — «Любове моя, поцілуй мене». B149: Gyða segir at þú gakk heim — «Ґюда каже, щоб ти йшов додому». На інших — латинське Ave Maria. А в шведській Даларні місцева рунічна абетка, змішана з латинськими літерами, залишалася в ужитку з XVI століття аж до XX.
Сучасні набори рун для ворожіння — зовсім інша річ. Значення, які до них додають, узято з назв рун у середньовічних рунічних поемах: давньоанглійській, норвезькій (приблизно XIII століття) та ісландській (XV століття). Назви рун старшого футарка реконструйовано саме на основі цих поем. «Порожня руна», яка є в багатьох наборах, уперше з’явилася в книжці Ральфа Блума The Book of Runes 1982 року. Тацит у творі Germania, написаному 98 року н. е., справді описує, як германці кидають жереб, використовуючи знаки, вирізані на планках із деревини плодового дерева, але не каже, що ці знаки були літерами, і жоден напис рунічної доби не згадує ворожіння на рунах.