Латинські pater, trēs і centum відповідають англійським father, three і hundred приголосний за приголосним: p — f, t — th, c (вимовляється [k]) — h. Латина англійській не предок. Обидві мови походять від праіндоєвропейської, і в цих приголосних латина, грецька й санскрит зберегли успадковані проривні, тоді як предок германських мов їх змінив. Цю зміну називають законом Грімма, або першим германським пересуванням приголосних.
Раск 1818 року, Грімм 1822-го
На відповідність латинського p і германського f 1806 року вказав Фрідріх фон Шлегель. Данський мовознавець Расмус Раск встановив повну систему відповідностей у праці, яку написав в Ісландії 1814 року на конкурс Данської академії наук. Праця здобула премію і 1818 року вийшла друком у Копенгагені під назвою Undersøgelse om det gamle Nordiske eller Islandske Sprogs Oprindelse (Дослідження походження давньопівнічної, або ісландської, мови). Якоб Грімм, який разом із братом Вільгельмом збирав також казки, виклав ці відповідності як систему в другому виданні першого тому своєї Deutsche Grammatik 1822 року й додав пізніше пересування, що відокремлює верхньонімецьку від інших германських мов. Раск оприлюднив свої висновки першим, але закон носить ім’я Грімма.
Три кроки одного ланцюга
- Глухі проривні стали фрикативними: *p → f, *t → þ (th), *k → h. Лат. pēs — англ. foot; лат. trēs — давньоангл. þrī; лат. cor — англ. heart.
- Дзвінкі проривні стали глухими: *d → t, *g → k. Лат. dēns — англ. tooth; лат. duo — англ. two; лат. genu — англ. knee.
- Дзвінкі проривні з придихом («аспіровані») втратили придих: *bʰ → b, *dʰ → d, *gʰ → g. Санскр. bhrātā — англ. brother.
Перші два кроки не могли відбутися у зворотному порядку. Якби *d перейшло в t раніше, ніж старе *t зсунулося до þ, обидва звуки злилися б, а цього не сталося. Отже, або перший крок відбувся раніше, або обидва звуки рухалися разом, одним ланцюгом. Крім того, пересування оминуло проривний, що стояв одразу після s. Готське fisks «риба» зберігає k сполуки sk — те саме k, що й у латинському piscis, — хоча початкове p цього слова перейшло в f. Датувати пересування за написами неможливо. Його відносять до I тисячоліття до н. е., до часу перед найдавнішими германськими пам’ятками.
Вернер, 1875: винятки
Проте закон діяв не в усіх словах. Якщо ПІЄ *t перейшло в þ, у давньоанглійській мало б бути *fæþer, проте там fæder, тоді як brōþor «брат» має очікуване þ. Причину 1875 року знайшов данський мовознавець Карл Вернер. Його стаття «Eine Ausnahme der ersten Lautverschiebung» (Виняток із першого пересування приголосних) вийшла в 23-му томі часопису Zeitschrift für vergleichende Sprachforschung, на сторінках 97–130; довідкові видання датують її від 1875 до 1877 року. Річ була в наголосі, який зберегли ведійський санскрит і грецька. Санскритське pitā́ «батько» має наголос на другому складі, а bhrā́tā «брат» — на першому. Усередині слова фрикативні f, þ, h та успадковане s ставали дзвінкими, якщо тільки безпосередньо попередній склад не мав праіндоєвропейського наголосу. Так *ph₂tḗr дало прагерманське *fadēr, а *bʰréh₂tēr — *brōþēr. Mother пішло тим самим шляхом, що й father: санскр. mātā́, давньоангл. mōdor.
Те саме правило пояснює d у hundred. ПІЄ *ḱm̥tóm (санскр. śatám) має наголос на останньому складі. Його t за законом Грімма перейшло в þ, а потім за законом Вернера стало дзвінким, що дало готське й давньоанглійське hund. Згодом германські мови перенесли наголос на перший склад кожного слова, і дзвінкі та глухі варіанти опинилися поруч у дієслівних парадигмах. У давньоанглійській поряд стоять cēosan «вибирати» і дієприкметник минулого часу coren, в англійській — was і were. В обох парах дзвінке s перетворилося на r.
Що було далі
th у сучасних father і mother — це не давнє þ. У давньо- й середньоанглійській писали fæder, fader, mōdor і moder, а d перед -er стало [ð] лише в XV–XVI століттях. Не допоможе тут і готське слово «батько». Її повсякденне слово — atta, і саме цю форму показує карта. Fadar трапляється в збережених текстах лише раз, у Посланні до галатів 4:6, де воно передає арамейське abba. На півдні давньоверхньонімецька пересунула деякі приголосні вдруге: zwei, zand і herza стоять там, де в англійській two, tooth і heart. Це і є друге пересування, яке Грімм описав 1822 року.