Їдиш (ייִדיש, yidish, буквально «єврейська») — мова євреїв-ашкеназів. Її граматика й більша частина базової лексики германські: vaser «вода», hunt «собака» та esn «їсти» відповідають німецьким Wasser, Hund і essen. Їдиш пишуть справа наліво єврейським алфавітом, а найдавніше датоване речення їдишем — римоване благословення у Вормському махзорі 1272 року. У книжці Yiddish: A Linguistic Introduction (Кембридж, 2005) Ніл Г. Джейкобс оцінює кількість мовців напередодні Другої світової війни в 11–13 мільйонів.
Чотири компоненти
У праці History of the Yiddish Language (оригінал їдишем — 1973) Макс Вайнрайх розглядає їдиш як сплав чотирьох компонентів. Німецький компонент дає більшу частину граматики. Давньоєврейсько-арамейський компонент, loshn-koydesh («свята мова»), дав shabes «субота», emes «правда» і khokhme «мудрість». Невеликий романський шар, який Вайнрайх пов’язував з євреями, що розмовляли різновидами французької та італійської, зберігся в словах bentshn «благословляти» (лат. benedicere) і leyenen «читати» (лат. legere). Слов’янський компонент увійшов, коли мовці просувалися на схід — до Польщі й Литви: khreyn «хрін» (пол. chrzan), nudnik «зануда», bobe «бабуся» (слов. baba).
Звідки походить німецький компонент, досі сперечаються. Вайнрайх розміщував витоки в Рейнській області. Інші науковці обстоюють баварсько-дунайську основу. Довид Кац припускає контакт німецькомовних із арамеомовними євреями з Близького Сходу. Гіпотеза Пола Векслера 1991 року — що східний їдиш є слов’янською мовою, чию лексику замінили німецькими словами, — майже не знайшла підтримки.
Компоненти змішуються навіть усередині окремих слів. Давньоєврейське закінчення множини -im приєднується до німецьких основ: poyer «селянин» (нім. Bauer) стає poyerim, а doktor — doktoyrim. Давньоєврейські слова отримують ашкеназький наголос на передостанньому складі, тож тост «за життя» їдишем звучить lekhayim [ləˈχaɪ̯əm], а ізраїльським івритом — [leχaˈjim].
Два способи письма
Слова германського й слов’янського походження пишуть за звучанням, і літери, що в івриті позначають приголосні, слугують голосними: ע (аїн) — це e, тому עסן — це esn; אָ — o; יי — ey. Слова з давньоєврейської та арамейської зберігають давньоєврейське написання, лише приголосними: שבת shabes, אמת emes. 1920 року радянська влада скасувала це етимологічне написання й почала писати за звучанням і гебраїзми. У радянських виданнях псевдонім שלום־עליכם, Шолом-Алейхем, перетворився на שאָלעמ־אלײכעמ. Правила правопису YIVO, уперше опубліковані 1935 року, а нині чинні в шостому виданні 1999 року, зберегли давньоєврейське написання. Привітання їдишем на мапі — та сама фраза, що й псевдонім: sholem-aleykhem, «мир вам».
YIVO і фраза про армію та флот
YIVO, Єврейський науковий інститут, заснували 1925 року за пропозицією Нохема Штіфа. Зібрання у Вільні (тоді польському Wilno) схвалило її в березні, а конференція в Берліні офіційно заснувала інститут у серпні. Макс Вайнрайх очолив його філологічну секцію, а першим офісом стала кімната в його віленській квартирі. Коли 1939 року почалася війна, Вайнрайх був у Данії. У березні 1940 року він дістався Нью-Йорка й відновив YIVO там.
У промові 5 січня 1945 року, надрукованій у YIVO Bleter, Вайнрайх згадував, що вчитель старшої школи з Бронкса, який відвідував його лекції, дав йому визначення: a shprakh iz a dyalekt mit an armey un flot — «мова — це діалект, що має армію і флот». Цю фразу зазвичай приписують самому Вайнрайхові. За його власними словами, він лише переказував сказане іншою людиною.
Мовці сьогодні
За оцінкою кафедри юдаїки Ратґерського університету, у США приблизно 250 000 мовців їдишу, приблизно стільки ж в Ізраїлі та ще близько 100 000 у решті світу. 2014 року YIVO заявив, що більшість тих, хто розмовляє їдишем у повсякденному житті, — хасиди та інші харедім. LangMap ставить позначку їдишу в Нью-Йорку, де в хасидських кварталах Брукліна — Вільямсбурзі та Боро-Парку — цією мовою користуються щодня.