«Кішка» валлійською — cath. «Його кішка» — ei gath, «її кішка» — ei chath, а «моя кішка» — fy nghath. Присвійні займенники ei «його» та ei «її» пишуться й вимовляються однаково. Розрізнити їх можна лише за тим, що відбувається з першим приголосним наступного слова. Валлійська граматика називає такі зміни мутаціями (treigladau), і основних мутацій три: м’яка (treiglad meddal), носова (trwynol) та придихова (llaes).
Три набори змін
Кожна мутація змінює чітко визначений набір приголосних:
- М’яка: p→b, t→d, c→g, b→f, d→dd, m→f, ll→l, rh→r, а g випадає зовсім. Tad «батько» → ei dad «його батько». Gardd «сад» → yr ardd «сад» (з означеним артиклем).
- Носова: p→mh, t→nh, c→ngh, b→m, d→n, g→ng. Fy nhad «мій батько», fy ngwely «моє ліжко».
- Придихова: лише p→ph, t→th, c→ch. Ei thad «її батько», ei phen «її голова» (від pen).
Слово pen «голова» проходить через усі три: ei ben «його голова», ei phen «її голова», fy mhen «моя голова». Коли наступне слово починається з голосного, «її» натомість додає h: ei enw — «його ім’я», ei henw — «її ім’я».
Що їх викликає
Мутацію запускає слово попереду або граматична конструкція, до якої воно належить. Іменник жіночого роду в однині пом’якшується після означеного артикля y, тож cath стає y gath — «кішка» з артиклем. Прикметник пом’якшується після іменника жіночого роду в однині: cath fawr «велика кішка», від mawr. У множині, у y merched mawr «великі дівчата», мутації немає. Прийменник yn «в» викликає носову мутацію і сам змінює форму відповідно до неї: Cymru «Уельс» → yng Nghymru «в Уельсі», ym Mangor «у Бангорі», yng Nghaerdydd «у Кардіффі». Придихова мутація йде після a «і» (coffi a theisen, «кава і пиріг»), â «з», tri «три» та chwe «шість»: tri chi «три собаки», chwe phlentyn «шестеро дітей». І тут не обходиться без роду. Tri вживається лише з іменниками чоловічого роду, а іменник жіночого роду, як-от cath, потребує tair, яке мутації не викликає: tair cath, але dwy gath «дві кішки», бо «два» пом’якшує.
Звідки вони взялися
М’яка мутація почалася як леніція — звукова зміна, що послаблювала приголосні між голосними: латинське securus запозичено у валлійську як segur, а superbus — як syberw. У бритській, предковій мові валлійської, таке послаблення відбувалося й на межі слів, якщо попереднє слово закінчувалося на голосний. Потім, за книжкою Гарета Моргана Reading Middle Welsh, приблизно на початку VI століття н. е. валлійська втратила кінцеві склади. Коли голосний, що спричинив зміну, зник, послаблений приголосний залишився як граматичний показник. Приклад Моргана — *oina brigantinissa, що перетворилося на un frenhines «одна королева». Oina — форма жіночого роду слова «один»; у бритській більшість іменників і прикметників жіночого роду закінчувалися на -a, і саме тому іменник жіночого роду в однині досі пом’якшує слово після себе. Носова мутація походить від слів, які колись закінчувалися на носовий: fy сягає прабритського *mɨn. Щодо придихової мутації, Кеннет Джексон у праці Language and History in Early Britain (1953) запропонував подвоєні глухі проривні (pp, tt, cc), які стали фрикативними ph, th, ch. Девід Грін, Патрік Сімс-Вільямс та інші обстоювали іншу послідовність змін, а Грем Айзек у 2004 році захистив шлях, запропонований Джексоном. За будь-якого пояснення слова-тригери колись закінчувалися на приголосний. Сполучник a колись мав форму *ak, і саме цей утрачений кінцевий приголосний досі перетворює teisen на theisen.
В інших кельтських мовах є споріднені системи, але на інших звуках. Бретонською «кішка» — kazh, «його кішка» — e gazh, а «моя кішка» — ma c'hazh. В ірландській є a chat «його кішка» з леніцією, a cat «її кішка» без змін і ár gcat «наша кішка» з екліпсисом — ірландською формою носової мутації. Там, де валлійська позначає «її» придиховою мутацією, ірландська залишає приголосний незмінним.