Апельсинів було два, тому й назв так багато. Гіркий апельсин дійшов до Італії не пізніше XI століття. Солодкий потрапив до Європи лише в XV столітті й спершу ріс майже тільки в Португалії. Кожен приніс свою назву. На мапі 268 клітинок сягають старої назви, 78 — Португалії, 79 — Китаю, а у 259 стоїть місцеве слово.
Стара назва
Стара назва пройшла довгий шлях. Слово сягає дравідійських мов Південної Індії, далі це санскритське nāraṅga, перське nārang і арабське nāranj. Іспанська зберегла цю форму в naranja. Інші мови втратили або змінили перше n. У португальській це laranja, італійська arancia раніше була narancia, а французька дійшла до orange. Англійська взяла це слово в XIV столітті, і на написання вплинув топонім Оранж, ніяк із плодом не пов’язаний. Колір з’явився пізніше. Як назву кольору слово вперше записано в англійській у 1502 році, а доти обходилися «жовто-червоним».
На честь Португалії
Солодкий плід треба було якось відрізняти від гіркого, і південь Європи дав йому громадянство. Каталанське taronja de Portugal, «португальський апельсин», в італійських діалектах скоротилося до portogallo, «солодкий апельсин», і неаполітанська кулінарна книга 1773 року ще вживає це слово. Звідти воно пішло на схід.
Грецьке πορτοκάλι (poɾtoˈkali) й османське portokal узято з італійської чи близького сусіда, звідки й турецьке portakal. Арабське برتقال (burtuqaːl) прийшло через одну з цих двох мов і збігається з арабською назвою самої Португалії. Єгипетське برتقان (burtuˈʔaːn) дістало арабське закінчення. Далі шлях веде до румунського portocală, грузинського ფორთოხალი (pʰortʰoxali) й амхарського ብርቱካን (bɨrtukan). В арабській і грецькій старе розрізнення живе: nāranj і νεράντζι (nerántzi) означають гіркий плід, а «португальські» слова — солодкий. Можливо, сюди ж належить гінді संतरा (sənˈtɾaː), назване, мабуть, за португальською Сінтрою. Самі португальці, звісно, кажуть laranja.
На честь Китаю або нікого
Північна Європа віддала честь іншій країні. Нідерландське sinaasappel складено із Sina, старого варіанта назви Китаю, та appel, «яблуко». Уперше воно зафіксоване в 1693 році, а Chinas-appel у 1683-му. Через нижньонімецьку ідея дійшла до німецького Apfelsine, і з тієї самої родини шведське apelsin, російське апельсин (ɐpʲɪlʲˈsʲin) і фінське appelsiini. Марокканське арабське لتشين (litʃiːn) дійшло до назви Китаю своєю дорогою, від французького la Chine. Ця група випадково опинилася найближче до ботанічної правди: солодкий апельсин виведено у Східній Азії, в регіоні, куди входить південь Китаю.
Інші мови лишилися при своєму слові: китайською 橙 (ʈʂʰɤŋ˧˥), в’єтнамською cam, тайською ส้ม (som˥˩). Іврит не пішов жодним із цих шляхів. Його слово תפוז (taˈpuz) створено злиттям tapuach, «яблуко», і zahav, «золото», і ніякої країни воно не називає.
Клітинка — це запис однієї мови чи діалекту на мапі.